Страшні сонця, позбавлені проміння,
Я бачу в тихім небі навесні.
І мої мрії, чисті та нетлінні,
Згорають у новім
кривавім дні.
Немов по сходах, до небес холодних
По власних спогадах крокую,
Вже не жаль…
Я втратив все, а зорі падають за обрій:
Безцінна кожна, як людське життя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий