Антощак Н.,Л. Ю. Д. И. Н. А.

Присвячено матері

        Людей багато... Не так, може, як зірок, але все ж... Багато, як буває у дитинстві хороших снів. Багато, як не написаних ще пісень. Як весняних пташиних криків. Майже як кольорів у бабусинім квітнику. Багато людей. Вони навколо мене. Біля вас. Так! Ти – людина.

Я йду серед людей, як по нескінченному полю квітів, що звертають обличчя до сонця. Я їх бачу. Дихаю, крокую, бачу. Слухаю... Слова, як краплини роси, дрижать своїми прозорими тендітними тілами в повітрі, наповнюють мій слух і мою фантазію. Слова. Єднаються в мозаїку людської мови. Людського потоку... Я і люди. Кожна людина це – ЛЮДИНА. Колір, голос, серцеритм. Кожна людина – окрема історія, окремий шедевр. Очі, слово, подих, тепло руки, декілька кроків назустріч – і я бачу тебе! І я люблю... Я люблю тебе! Ти просто поряд. Ти, може, десь...інде. Але я люблю. Дуже потрібно, щоб хтось любив...

Людина. Гадаєш, просто? Шість літер з небесного алфавіту. Літери, символи, краплини душі. І твоєї теж. А тепер закрий очі... Все. Тільки ми.

Перша літера – „Л”. Ну, що ж, це – любов. Ти знаєш її. Вона є, й буде, доки не мовчить твоє серце. Доки калатає. І потім теж буде. Ти можеш почути любов. Коли прокидаєшся з голосом матері. Побачити. Коли тримаєш когось за руку, і його тепло переповнює тебе, стає твоїм теплом. Ніби бачиш себе чиїмись очима... А вгорі холодне, подірявлене ще холоднішими зірками, небо. Ви вдвох більше цього неба.

Можеш відчути любов. Коли робиш добро. Не собі. Комусь чужому. Не собі на користь. Навіть у шкоду. Комусь, просто заради нього. Це може бути боляче. Іноді. Але дуже. Одного чоловіка колись розп’яли, і він відчував любов. Стікав кров’ю й молився за тих, хто знущався з його тіла. Зробив комусь добро. Всім. Пробачив усіх. Він був людиною... Сам говорив так.

Друга літера – „Ю”. Юність. Тобі чудово про це відомо. Юність недалеко від любові. Це – саме життя. Таке, яким застигло в піснях. Таке, яким клянуться в вірності, коханні. Таке, що шелестить у кронах у найтепліший день весни. Співає пташиним голосом, схованим десь у квітнику. Будить сонячним променем – піднімає зі сну, немов з дна моря. Таке, що кличе бігти й верещати, як дитинча... Юність. Звершення, рух, політ, вознесіння. Вознесіння до тих висот, звідки видно щастя. Юність... Таке життя, яке ти любиш. Яке любить тебе. Таке, що обов’язково повинно себе виправдати.

„Д” – це добро. Коротко і ясно. Що ще пояснювати? А... До речі, добро ж буває болючим. Пам’ятаєш? Коли робиш його. Не плутай добро зі слабкістю. Це нерозумно. Добро сильніше за силу навіть. Бо воно – саможертовна сила. Подумай про це.

„И”. Нехай буде „І”. До того ж, у російській мові „І” так і пишеться. Істина... Дійшли. Істина – це те, що шукаю в житті. А ти? Навкруги, в людях, у дружбі, у собі... Придивися. Це цікаво й... нескінченно – шукати. Істина буває болючою. Не дуже. Бо вона покірна Богові. У тобі вона є. Просто тому, що ти – людина.

„Н” – це надія. Дехто з неї сміється. І вважає, що вона обов’язково повинна померти, хоча й останньою... А Надія – це ще й ім’я. Як і Любов. Надіятися й вірити. Саме цьому вчать молитви... Надія. Але й дія. Дій! Щиро.

Остання літера – „А”. Дійшли до сутності, сутності людини. А – ангел, янгол. Може, ти заперечиш... Люди різні, так. А з самого початку?

Говоримо „янгол” про немовлятко. Дивлячись на невеличке людське створіння, майже надсвідомо торкаєшся вустами цього слова... – янгол. Благословенна Богом і випещена в людському тілі істота. Це – те, що дійсно слід так іменувати. Бо воно живе. Як і на полотнах Да Вінчі. Як і в молитві матері „за чадо своє”. За янголятко своє... Живе. Тільки земна істота здатна носити небесне ім’я. Просто поглянь на неї.

Шукай янголів. Справжніх. Вони є. Якщо б їх не було, не було б світла. Ну..., ми б його не бачили. Світло народжується з кожним помахом їх крил. Перед сходом злітають янголи – й народжується світло. Злітають з землі...

*****

Потрібно, щоб хтось любив... Я – людина. Я відчуваю любов. Десь поряд біжить юність. Відбувається добро. Хочу й собі прилучитися до його великої справи. Творить себе... Істина. Навкруги. В повітрі, у звуках, в очах. Така істина, що буває лише в дитинстві чи в хвилини сліз. В тобі істина... Надіюсь і дію. Дію! Живу! Янголи народжують світло для мене. Для людей. Я йду по вулиці. Дихаю. Чую вас. Бачу янголів і сонце. І людей. Я люблю. Потрібно, щоб хтось любив.

Ти – Л. Ю. Д. И. Н. А. Твоє ім’я – абревіатура. Скільки у цьому слові! Скільки в людині!... Зазирни в серце. Хочеш, можеш пірнути. Навіть, втонути на хвильку. Тобі не зашкодить.