Антощак Н.,Хвилинка

Де очі, схожі на роси краплинки,

Що прохолодним ранком навесні

Придрімують останню вже хвилинку?

Ось-ось вже сонце зійде, і ясні

Промінчики, як тихі райські звуки,

Запалять в них життя. Таємне світло

Заблимало в краплинці. Тихо в руки

Маленьке серце взяв, дарую квітці,

Але гублю…Мені здалося, наче

Я цілий світ згубив. Пробач, о Сонце,

За те, що я не птах! А серце плаче…

В краплинці вмерла таємниця – нонсенс …

Щасливий, що в останню цю хвилинку

Я бачив найпрекраснішу краплинку.